Краєзнавча подорож

Стежками Софіївки

Обладнання. Фотовиставка, літературна виставка «Софіївка - зелено-мармурове диво». Бібліотекар. Шановні друзі!

Запрошуємо вас на побачення з Софіївкою, чарівним зелено-мармуровим дивом. Поглинемо у дивний світ, де панують легенди і казкові оповіді...

У неньки України, в Черкаськім краї,
Є казкове диво з каменю й води.

Хто в житті своєму раз побуває,
Той обов 'язково знов прийде сюди.

1-й учень. Граф Станіслав Потоцький - один із найбагатших магнатів України, узяв шлюб з прекрасною грекинею Софією. Такої красуні, як свідчать сучасники, не бачив світ. Закоханий граф квапився виконати всі забаганки молодої дружини. Якось під час прогулянки на околиці Умані, Софія вигукнула: «Який чудовий міг би бути сад на цьому місці». А місце це і справді було напрочуд мальовничим: гарні галявини, яри, озера.

Та недаремно древня мудрість твердить: все перемагає любов! Вона й надихнула закоханого Потоцького на своєрідний подвиг - він зібрав кошти, і через рік в Умані, серед вигорілих під сонцем степів та балок, серед хаотичного нагромадження скель почалося будівництво парку в романтичному стилі.

У дарунок дружині граф вирішив створити куточок Еллади, щоб нагадував він їй гори і ліси, чисті струмки й прозорі озера покинутої Греції, а назвати його в честь красуні - «Софіївкою».

Пішли у вічність тут чиїсь надії, Загиблих душ лунають голоси. Тут бродить дух примхливої Софії - Гречанки неймовірної краси.

2- й учень. Під час будівництва славної Софіївки пролилися нові ріки поту і сліз знедолених кріпаків, її безвісних творців. Через усні перекази до нас дійшло кілька прізвищ, мабуть, найвідоміших будівничих Софіївки: Дрозденка, Віденка, Ковалевського, Гудимова та ще декількох із незліченної кріпацької армії Потоцького.

1-й учень. Уже біля головного входу нас охоплює хвилювання - ось вона уславлена Софіївка, навколо якої час плете безперервне мереживо переказів та легенд. Біжить у далину обсаджена каштанами та липами Головна алея - алея у казковий світ. Алея приведе нас до Нижнього ставу. Помилувавшись стрункими обрисами павільйону Флори, поспішимо до водограю Змія. На нього можна дивитись годинами. У розсипах райдужних бризок ніби віддзеркалюється весь парк.

Ось підземна річка з мороку до світла Міфи та легенди крізь віки несе. А богиня грецька у красі розквітла Поглядом знадливим парубків пасе.

2-й учень. Мандруючи парком, то тут, то там, серед гущавин кущів та дерев, біля входів де гротів чи на березі водойм несподівано зустрічаємося з біломармуровими постатями античню богів, міфічних істот чи реальних історичних осіб. Вони настільки органічно вписуються в навколишній пейзаж, що здається: і Венера, і Аполлон, і Меркурій, і Еврипід -живі істоти, мешканці казкового парку.

Тут статуї богів поважні

Завмерли в позах. Тут дива.

І Камінь смерті - камінь справжній.

І тут вночі кричить сова.

Ось відома Дубинка. Це залишки давнього Трекового лісу. На самісінькій вершині природного пагорба стоїть мальовнича Китайська альтанка. Поруч з нею - гігантський дуб, який у народі називають дубом Залізняка. Хто знає, можливо, й справді сидів під ним відважний народний ватажок зі своїми козаками під час короткого перепочинку між боями, слухав таємниче шепотіння вітру в розлогих гілках.

Немає меж народній фантазії, коли вона хоче уславити, увічнити героя. Документальних підтверджень про участь у створенні Софіївки кріпосного садівника Заремби, на жаль, не знайшлося. Але до нас дійшли легенди про те, що за наказом графа після закінчення робіт його осліпили й відтяли правицю, щоб він ніколи вже не зміг не тільки перевершити створене ним диво, а й бодай повторити його.

3-й учень. Ім'я інженера, якому граф доручив будівництво парку, відомо. Це Людвіг Метцель, колишній польський військовий інженер, людина талановита і широко ерудована. Метцель мав у своєму розпорядженні багато тисяч робочих рук - адже кріпаків зганяли сюди з усіх величезних графських володінь. Однак і це не давало можливості вирішити всі питання будівництва, які потребували колосальних фізичних зусиль. Для того, щоб пересувати величезні гранітні брили, Метцель широко застосовував підйомні машини. Помічником його був садівник Олива. Книга Будника Т.К. та Роготченка О.П. «Сад на заклятих скелях» знайомить нас саме з цими подіями.

4-й учень. З неймовірними зусиллями викопувались ставки, насипались острови, виривались криниці, вирублювались гроти, прорізалися тунелі для підземних річок, споруджувались штучні скелі, водоспади, каскади, садились гігантські дерева. Хто вперше побував у Софіївці про себе подумає: «Ні, це чудо земного раю створила тільки природа і ні в якому разі не людина».

1-й учень. Урочисте відкриття парку відбулося у травні 1836 року, в день народження красуні Софії. Тобто будівництво основної частини парку тривало шість років. Так ожила, стала дійсністю примхлива мрія дружини вельможного графа.

З 1836 по 1946 роки парк називався «Царициним садом» на честь російської імператриці. А пізніше унікальний маєток-сад перейшов у розпорядження Головного училища садівництва (нині Державний аграрний університет) і почав працювати на користь науки. Сад примхою долі став державним надбанням, та й не просто державним, а приналежним науці, освіті. Десятки талано­витих вчених, інженерів, архітекторів доклали багато праці й старання до того, щоб зберегти й примножити цю рукотворну красу.

2-й учень. За перших п'ять років до урочистого відкриття Софіївки у 1802 році було зроблено багато. З'явилися Верхній і Нижній стави, водограї, таємничі гроти, нагромадження скель, містки, алеї. З Італії граф Потоцький виписав ряд прекрасних мармурових скульптур. Пересаджені багаторічні дерева утворили гай і тінисті алеї.

Гостей парку вражали хаотичні велетенські брили над Кам'янкою, скеля-тераса над Нижнім ставом  - так звана Левадська скеля. Звідки відкривається чарівна панорама Софіївки, романтич­ний острів Анти Цірцеї, грот Діани, водограй, що п'є з каменя посеред ставу, задумливий спокій Єлисейських полів, грот Тантал а, з кам'яною брилою, що загрозливо нависла над ним, та багато інших рукотворних див.

Полями Єлисейськими потраплю в казку,

Де незрівняний світ краси...

Я ніжність п 'ю задумливу і ласку,

І слухаю пташині голоси.

І слухаю, як падає потік із шуму,

То водоспад невпинно рве.

В акордах з вітром мріє думу,

 І шум води уже пливе.

2-й учень. Згодом, коли Софіївка перетворилась на «Царицин сад» і стала державною власністю, роботи з реконструкції та розвитку парку розпочалися у значних масштабах.

Уже після Потоцьких було споруджено Головний вхід до парку, павільйон Флори, висаджено багато рослин: плодових, декоративних, екзотичних.

У 1929 році парк було оголошено державним заповідником. Чимало тяжких випробувано випало на долю Софіївки в бурхливому XX столітті. Це і вихор громадянської війни, і гітлерівська навала. Багато шкоди було завдано архітектурним пам'яткам, гідротехнічним скульптурам парку. Але Софіївка вистояла і відродилася. Вже у 1946 році було відновлено історичну назву дендропарку - «Софіївка».

3-й учень. Будь-якої пори року не припиняється потік відвідувачів - Софіївка принадна однаково і під казковим сніговим килимом, і у весняному буянні садів, і в щедрій зелені літа, і осінньої пори. Тут старовинними алеями ступали Пушкін і Шевченко, Котляревський і Волконський, Пестель і Бестужев-Рюмін, юні Сосюра і Рильський, Симоненко та ще сотні наших земляків далекого й близького минулого.

Я іду по тінистій алеї,

 Де Софія ходила колись             

І нашіптують трави, мов феї

Свій чарівний і ніжний мотив.                   

Його слухав колись Симоненко,

Як присвяту дівчатам складав.

Милувався цим парком Шевченко,

Юрій Смолич про нього писав.

3-й учень. Сьогодні заповідник, діставши звання «Національний», відкритий для всіх, хто хоче побути наодинці з природою. І цим правом широко, сповна користуються сотні тисяч туристів - з далеких і близьких міст і сіл України, гості з зарубіжних країн.

Досить лише звернути з широкої алеї на одну із численних стежин, затриматися на ажурному містку, присісти на камінь біля дзюркотливого струмка, чи переступити поріг темного гроту - ти вже сам наодинці з уманським дивом. Мабуть, у цьому і є сила справжньої краси, справжнього мистецтва. Тут вистачить місця для всіх, хто спроможній, чи при наймі прагне його збагнути, освятитися ним.

Серед багатьох епітетів, якими нагороджували Софіївку сучасники, був і такий - «зачарована»

                          А може, і справді це так?

                          І нехай ніби птах, 

                          Пролітають літа,

                         У житті все тече і міняється.

                         До Софіївки йдуть,

                         Щоб вклонитись красі,

                         Її молодість вічно нев'януча.

«...Кто не видел «Софиевки», тот не имеет полного представлення о том, как искусство влияет на природу. Камень и вода - вот ее багатство... Зайдешь, - н не вьішел бьі вечно: все прекрасно... Там природа и искусство, обьединив свои сильї, создали чудное творенье... Везде вид єн гений вкуса... » - так написав зачарований неповторною красою саду російський мандрівник І. Довгорукий.

Презентация книги

ПОЕТ ЧИСТОГО І ПОТУЖНОГО ГОЛОСУ

Презентація книги Сергія Бурлакова

«Все про кохання, все про любов»

(10-11 клас)

Відомому українському поетові, котрий живе і творчо працює в місті Дніпропетровську, Сергієві Бурлакову виповнилося 70 років. Народився він у мальовничому селі Білогорівка, на Сіверському Дінці, де степова Донеччина злила у своєму лоні білу крейду і чорне вугілля. Це край відомого лірика України Володимира Сосюри, який і благословив у світ молодого поета.

За його доброю порадою Сергій Бурлаков закінчив філологічний факультет Дніпропетровського державного університету, потім викладав у цьому вищому навчальному закладі теорію та історію української літератури.

У поетові Сергієві Бурлакові вдало поєдналися лірико-романтичні настрої і наукова жага - докопатися до найсокровенніших таємниць художнього слова.

Після написання позитивної рецензії на роман Олеся Гончара «Собор», поета, який уже завершував кандидатську дисертацію «Майстерність поезії Максима Рильського», змусили покинути університет. Він став видавцем і впродовж десяти років завідував редакцією художньої літератури республіканського видавництва «Промінь» (м. Дніпропетровськ).

Згодом Сергій Романович очолив Дніпропетровську обласну письменницьку організацію - одну з найбільших і найактивніших в Україні. Його обирали членом облвиконкому, депутатом обласної ради кількох скликань, до керівних органів Спілки письменників України. Крім поезії, активно займається проблемами охорони довкілля в Західному Донбасі та на Криворіжжі. В активі поета десятки книг, багато нагород за літературну діяльність. Його чистий, потужний голос і сьогодні дзвенить чесно і щиро.

Чимало віршів Сергія Бурлакова друкувалося на поетичних сторінках і «Кримської світлиці».

Муза кохання у творчості Сергія Бурлакова

«Було це дуже-дуже давно...

Коли Бог створив світ, він навчив усіх живих істот продовжувати рід свій - відтворювати себе подібних. Поселив Бог чоловіка і жінку у полі, навчив їх будувати курінь, дав чоловіку у руки лопату, а жінки - жменю зерна.

Живіть і продовжуйте рід свій, а я прийду через рік, подивлюся, як тут у вас.

Приходить Бог з архангелом Гавриїлом рівно через один рік. Приходить рано-вранці, на сході сонця. Бачить, сидить чоловік і жінка біля куреня, перед ними дозріває хліб на ниві, поряд із ними - колиска, а в колисці дитина спить. А чоловік і жінка дивляться то на червоне небо, то у вічі один одному. І у ту мить, коли їх очі зустрілися, Бог побачив у них якусь невідому силу, незбагненну красу. Ця краса була прекрасніша від неба і сонця, землі і пшеничного поля - прекраснішою за все.

-               Звідки ж взялася ця краса і що воно таке? - запитав Бог.

-              Це любов, - сказав архангел Гавриїл. Бог подивився на людей і сказав: « 3 цієї миті ви почнете старіти. А я прийду через 60 років і подивлюся, що залишиться у ваших очах.»

Прийшов Бог з архангелом Гавриїлом через 60 років. Бачить, замість куреня стоїть хата рублена, а на пустирі сад виріс, сини поле орють, дочки пшеницю жнуть, а онуки на лузі граються. Під хатою сидить старий і старенька, дивляться один одному в очі. І побачив Бог у очах чоловіка і жінки красу ще могутнішу і вірнішу. Побачив те тільки любов, а й вірність. І подумав Бог: «А на що ж перетвориться твоя любов, коли люди почнуть помирати?»

Прийшов він ще через 3 роки. Бачить, сидить чоловік над маленьким надгробним горбочком, очі в нього сумні, але в них ще могутніша, незбагненна людська краса. Уже не тільки Любов, не тільки Вірність, а й Пам'ять Серця.

-               Людино, я всесильний, - промовив Бог.

-               Я можу виконати будь-яке твоє бажання. Що ти у мене попросиш?

-               Залиши мені це почуття назавжди, - промовила людина.

  - Добре! Хоч ви перетворюєтесь після смерті у жменьку пороху, я залишу безсмертною вашу душу, а з нею це святе почуття. Бережіть його і передавайте дітям, онукам, правнукам. А я буду оберігати справжню людську любов.

І передається це святе почуття від діда-прадіда онукам, дітям. Передається з покоління в покоління, з роду в рід. Ось тому старі люди кажуть, що на любові тримається весь світ.

(Демонструються слайди)

Літературна сторінка. Збірка Сергія Бурлакова

«Все про кохання, все про любов...»

Кохання - це поезія і сонце життя! Мабуть нема ні одного письменника, поета, композитора, який би не оспівував це прекрасне почуття. Світ кохання, як і музика, вічно живий.

Любов — передумова оновлення людського єства, світлих початків доброго, непроминущого. Таке переконання поета Сергія Бурлакова і в цьому - коріння його віри у всесильність кохання.

Любов не визнає здавен ідилій,

Веде нас від блаженств до каяття,

До відчаю, щоб знав на смак життя –

Не зазнавався у дрібній гордині.

Любов, немов багаття на крижині,

Довірлива до самозабуття,

Суєтне все змітає, як сміття,

І чистий світ підводиться в людині.

Ось що таке любов. Це вічна краса і людське безсмертя. Ми перетворюємося на жменю праху, а любов залишається вічною...

Як вплав пливу, як дихаю, - кохаю! - Під соснами, у сонячній імлі...

І скільки літ промчало по землі

За мить одну - не відаю, не знаю.

І скільки народилося світів,

І скільки зір - негаснучих - згоріло,

Щоб у твоїм вогні палахкотів, ...

Тисячолітнім полум 'ям любові...

Кохання хвилює нас, плекає в наших думках ніжність і надію, дає змогу піднятися до непізнанних вершин!

Любити - це означає насамперед віддавати кохання істоті сили своєї душі, творити для неї щастя.

... Мов цілий сад в душі твоїй зацвів.

Смак меду губи вже тобі несуть,

Жага кохання - існування суть.

Всю пристрасть, все життя тобі віддам,

Що потім буде - знати вже не нам.

Чарівна пора юності. Пора пізнання самих себе і довкілля, час коли майже до кожного приходить перше кохання.

Над рікою пливуть журавлині ключі,

Тиха дума пливе над водою,

Не засну, не засну я сьогодні вночі,

Буду марить, кохана, тобою.

... І ловлю я твій подиху вітрі весни,

І у зорях твій погляд шукаю.

Не засну, не засну я сьогодні вночі,

Буду марить, кохана, тобою.

Для юності - це та чиста, ідеальна любов, з якою духовно багатим людям довго не хочеться розлучатися. Справжня любов з роками не слабшає, а міцніє.

Кохати - до денця себе відкривати,

Незнане - всім серцем! — сповна упізнати.

 ...Та мовкнуть слова - і зливаються губи,

І кожна клітинка співає: - О люба!

...Зринає.  Як подих небесний: - Кохаю!

 Я більшого щастя не знав і не знаю.

Ми прагнемо любові, яка б поглинула нас із головою і тримала все життя.

Люблю тебе, як волю - і гублю,

Ловлю тебе, як хвилю, - не впіймаю. Спіткнуся -

В тінь терпіння переллю,

Розсиплюся у снах твоїх розмаєм.

Любов або вмирає, або підноситься. Але якщо підноситься, то до все більшої людяності. Вона або зникає, або стає більш одухотвореною. Але якщо вона не живе, то вмираємо ми. Серце розривається від болю, від зовсім нового людського болю. Вершинного болю людяності.

Ще лютий лютує, хоч радість

В саду вже весну кружеля.

І чим би я серцю зарадив

Без тебе, любове моя?

І чим би я мучивсь до рана

В травневому маєві літ,

Якби не розкрився, кохана,

Твоєї прихильності цвіт.

...Під сніжно-іскристим сузір'ям

Скажи мені, ніжна моя,

Якою б я мірою міряв

Своє нерозумне життя?

Любов - це джерело енергії і моральної сили. Отож нехай невичерпним буде ваше джерело. Даруйте свою любов людям і повернеться вона вам сторицею.

(На фоні музики читаються авторські вірші.)

Завдання шкільної бібліотеки

1. Інформаційно-ресурсне забезпечення навчального процесу.

2. Інформаційна культура користувачів бібліотеки.

3. Створення нових інформаційних послуг.

4. Організація доступу до нових інформаційних технологій, послуг.

5. Запровадження нових інформаційно-консультативних послуг.

          Функції шкільної бібліотеки

1. Основна функція.

2. Мотиваційно-стимулююча функція.

3. Консультативна функція.

4. Експертна функція.

5. Ресурсна функція.

Співпраця бібліотекаря і колективу школи.

Шкільна бібліотека.

Тут книги розумні спокійно живуть,

У тихій великій світлиці,

А двері широкі, відкриті ведуть

До знань золотої скарбниці.

Герої романів, легенд, повістей

У тиші говорять із нами.

В книжках – відкриття всіх великих людей,

Думки їх хвилюють віками.

Ведуть нас далеко в незнанне книжки,

Розрадять, коли нам не легко,

Для нас зберігає їх довгі роки

Шкільна бібліотека.

 Бібліотека

Бібліотека – це книжковий рай,

Любу тут книжку вибирай.

Поему хочеш, чи вірші,

Казки, легенди та вірші.

Письменників великих твори,

Енциклопедії простори,

Газет тут різних стопи цілі,

Журналів модних чималенько,

Сучасним станеш ти швиденько.

Про все довідатись тут зможеш,

Бібліотекар – допоможе,

Пораду дасть, запропонує

І зацікавить і вшанує,

Книжки опише коротенько

І посміхнеться всім миленько.

Твій друг – книга

 Бачить – не бачить,

Чути – не чує,

Мовчки говорить, дуже мудрує.

Часом захоче – правди навчає,

Іноді бреше – всіх звеселяє!

Люба розмова. Будемо діти

З нею довіку жити-дружити.

Хто ж ти такая в світі щаслива,

Мудра, правдива і жартівлива?

Як не згадали – стану в пригоді:

Річ коротенька – книжка, тай годі.

 Народ про книгу

«Хочеш пізнати світ – читай книжки».

«Книга – джерело знань».

«Книга вчить, як на світі жить».

«Хто багато читає, той багато знає».

«Гарна мудра книга, як вірний друг».

«Книга – найкращий подарунок».

«Золото добувають із землі, а знання із книги».

«Хочеш багато знати – читай книжки».

«Змолоду час не гай – книжки читай».

Я желаю вам добра!

Я желаю вам добра,

Но совсем не серебра!

Я добра желаю всем,

Но не золота совсем!

Я желаю всем добра,

Доброй ночи до утра.

Всем желаю добрых снов,

Добрых дел и добрых слов.

Уведёт ли вас дорога

От родимого порога.

Пусть вам скажет кто-нибудь:

«В добрый час и в добрый путь!»

Я желаю вам в дороге

Друга доброго найти,

Чтобы вместе сквозь тревоги

И опасности пройти!

Чтобы врач не хмурил брови,

Чтоб спокоен был за вас,

Чтобы доброго здоровья

Был у вас большой запас.

Я желаю, чтобы с вами

Людям было веселей,

Чтобы добрыми глазами

Вы смотрели на людей.

Чтобы были справедливы

И в решениях мудры.

К людям будете добры вы –

Люди будут к вам добры!

Дякуємо тобі, книжко...

... за чарівні книжки

... за цікаві розповіді

... за нові відкриття

... за хвилюючі мандрівки

... за цікаві хвилинки