Презентация книги

ПОЕТ ЧИСТОГО І ПОТУЖНОГО ГОЛОСУ

Презентація книги Сергія Бурлакова

«Все про кохання, все про любов»

(10-11 клас)

Відомому українському поетові, котрий живе і творчо працює в місті Дніпропетровську, Сергієві Бурлакову виповнилося 70 років. Народився він у мальовничому селі Білогорівка, на Сіверському Дінці, де степова Донеччина злила у своєму лоні білу крейду і чорне вугілля. Це край відомого лірика України Володимира Сосюри, який і благословив у світ молодого поета.

За його доброю порадою Сергій Бурлаков закінчив філологічний факультет Дніпропетровського державного університету, потім викладав у цьому вищому навчальному закладі теорію та історію української літератури.

У поетові Сергієві Бурлакові вдало поєдналися лірико-романтичні настрої і наукова жага - докопатися до найсокровенніших таємниць художнього слова.

Після написання позитивної рецензії на роман Олеся Гончара «Собор», поета, який уже завершував кандидатську дисертацію «Майстерність поезії Максима Рильського», змусили покинути університет. Він став видавцем і впродовж десяти років завідував редакцією художньої літератури республіканського видавництва «Промінь» (м. Дніпропетровськ).

Згодом Сергій Романович очолив Дніпропетровську обласну письменницьку організацію - одну з найбільших і найактивніших в Україні. Його обирали членом облвиконкому, депутатом обласної ради кількох скликань, до керівних органів Спілки письменників України. Крім поезії, активно займається проблемами охорони довкілля в Західному Донбасі та на Криворіжжі. В активі поета десятки книг, багато нагород за літературну діяльність. Його чистий, потужний голос і сьогодні дзвенить чесно і щиро.

Чимало віршів Сергія Бурлакова друкувалося на поетичних сторінках і «Кримської світлиці».

Муза кохання у творчості Сергія Бурлакова

«Було це дуже-дуже давно...

Коли Бог створив світ, він навчив усіх живих істот продовжувати рід свій - відтворювати себе подібних. Поселив Бог чоловіка і жінку у полі, навчив їх будувати курінь, дав чоловіку у руки лопату, а жінки - жменю зерна.

Живіть і продовжуйте рід свій, а я прийду через рік, подивлюся, як тут у вас.

Приходить Бог з архангелом Гавриїлом рівно через один рік. Приходить рано-вранці, на сході сонця. Бачить, сидить чоловік і жінка біля куреня, перед ними дозріває хліб на ниві, поряд із ними - колиска, а в колисці дитина спить. А чоловік і жінка дивляться то на червоне небо, то у вічі один одному. І у ту мить, коли їх очі зустрілися, Бог побачив у них якусь невідому силу, незбагненну красу. Ця краса була прекрасніша від неба і сонця, землі і пшеничного поля - прекраснішою за все.

-               Звідки ж взялася ця краса і що воно таке? - запитав Бог.

-              Це любов, - сказав архангел Гавриїл. Бог подивився на людей і сказав: « 3 цієї миті ви почнете старіти. А я прийду через 60 років і подивлюся, що залишиться у ваших очах.»

Прийшов Бог з архангелом Гавриїлом через 60 років. Бачить, замість куреня стоїть хата рублена, а на пустирі сад виріс, сини поле орють, дочки пшеницю жнуть, а онуки на лузі граються. Під хатою сидить старий і старенька, дивляться один одному в очі. І побачив Бог у очах чоловіка і жінки красу ще могутнішу і вірнішу. Побачив те тільки любов, а й вірність. І подумав Бог: «А на що ж перетвориться твоя любов, коли люди почнуть помирати?»

Прийшов він ще через 3 роки. Бачить, сидить чоловік над маленьким надгробним горбочком, очі в нього сумні, але в них ще могутніша, незбагненна людська краса. Уже не тільки Любов, не тільки Вірність, а й Пам'ять Серця.

-               Людино, я всесильний, - промовив Бог.

-               Я можу виконати будь-яке твоє бажання. Що ти у мене попросиш?

-               Залиши мені це почуття назавжди, - промовила людина.

  - Добре! Хоч ви перетворюєтесь після смерті у жменьку пороху, я залишу безсмертною вашу душу, а з нею це святе почуття. Бережіть його і передавайте дітям, онукам, правнукам. А я буду оберігати справжню людську любов.

І передається це святе почуття від діда-прадіда онукам, дітям. Передається з покоління в покоління, з роду в рід. Ось тому старі люди кажуть, що на любові тримається весь світ.

(Демонструються слайди)

Літературна сторінка. Збірка Сергія Бурлакова

«Все про кохання, все про любов...»

Кохання - це поезія і сонце життя! Мабуть нема ні одного письменника, поета, композитора, який би не оспівував це прекрасне почуття. Світ кохання, як і музика, вічно живий.

Любов — передумова оновлення людського єства, світлих початків доброго, непроминущого. Таке переконання поета Сергія Бурлакова і в цьому - коріння його віри у всесильність кохання.

Любов не визнає здавен ідилій,

Веде нас від блаженств до каяття,

До відчаю, щоб знав на смак життя –

Не зазнавався у дрібній гордині.

Любов, немов багаття на крижині,

Довірлива до самозабуття,

Суєтне все змітає, як сміття,

І чистий світ підводиться в людині.

Ось що таке любов. Це вічна краса і людське безсмертя. Ми перетворюємося на жменю праху, а любов залишається вічною...

Як вплав пливу, як дихаю, - кохаю! - Під соснами, у сонячній імлі...

І скільки літ промчало по землі

За мить одну - не відаю, не знаю.

І скільки народилося світів,

І скільки зір - негаснучих - згоріло,

Щоб у твоїм вогні палахкотів, ...

Тисячолітнім полум 'ям любові...

Кохання хвилює нас, плекає в наших думках ніжність і надію, дає змогу піднятися до непізнанних вершин!

Любити - це означає насамперед віддавати кохання істоті сили своєї душі, творити для неї щастя.

... Мов цілий сад в душі твоїй зацвів.

Смак меду губи вже тобі несуть,

Жага кохання - існування суть.

Всю пристрасть, все життя тобі віддам,

Що потім буде - знати вже не нам.

Чарівна пора юності. Пора пізнання самих себе і довкілля, час коли майже до кожного приходить перше кохання.

Над рікою пливуть журавлині ключі,

Тиха дума пливе над водою,

Не засну, не засну я сьогодні вночі,

Буду марить, кохана, тобою.

... І ловлю я твій подиху вітрі весни,

І у зорях твій погляд шукаю.

Не засну, не засну я сьогодні вночі,

Буду марить, кохана, тобою.

Для юності - це та чиста, ідеальна любов, з якою духовно багатим людям довго не хочеться розлучатися. Справжня любов з роками не слабшає, а міцніє.

Кохати - до денця себе відкривати,

Незнане - всім серцем! — сповна упізнати.

 ...Та мовкнуть слова - і зливаються губи,

І кожна клітинка співає: - О люба!

...Зринає.  Як подих небесний: - Кохаю!

 Я більшого щастя не знав і не знаю.

Ми прагнемо любові, яка б поглинула нас із головою і тримала все життя.

Люблю тебе, як волю - і гублю,

Ловлю тебе, як хвилю, - не впіймаю. Спіткнуся -

В тінь терпіння переллю,

Розсиплюся у снах твоїх розмаєм.

Любов або вмирає, або підноситься. Але якщо підноситься, то до все більшої людяності. Вона або зникає, або стає більш одухотвореною. Але якщо вона не живе, то вмираємо ми. Серце розривається від болю, від зовсім нового людського болю. Вершинного болю людяності.

Ще лютий лютує, хоч радість

В саду вже весну кружеля.

І чим би я серцю зарадив

Без тебе, любове моя?

І чим би я мучивсь до рана

В травневому маєві літ,

Якби не розкрився, кохана,

Твоєї прихильності цвіт.

...Під сніжно-іскристим сузір'ям

Скажи мені, ніжна моя,

Якою б я мірою міряв

Своє нерозумне життя?

Любов - це джерело енергії і моральної сили. Отож нехай невичерпним буде ваше джерело. Даруйте свою любов людям і повернеться вона вам сторицею.

(На фоні музики читаються авторські вірші.)